читай • пиши • делисьПерейти в журнал

№1 №2

15.08.2017

Автор: Julia84


ЗОРЯНЕ НЕБО

Ніч на дворі, зірки сяють
На мрію, кожну людину спонукають.
Річка десь, тихенько так шумить
Чи то струмочок гомонить.

Вітерець тихесенько листячком шумить,
Повіває на моїй голові волосся.
Яке при сяйві місяця,
Як колосок блищить.

Любуюсь нічним небом я,
Сузір"я спостерігаю.
Велику та малу ведмедицю
Знайти бажаю я.

Та небо таке зоряне
Ніби позолотою вкрите.
Зірка за зірку яскравіше мигтить
Як можна таку красу не любить?!

Я небом в місячному сяйві,
Місяцями ладна спостерігати.
На лаві сидіти, чи то лежати на сіні
Очами, душею цей світ пізнавати!



КОХАННЯ

У світі існує багато відчуттів
Радість, сум, ненависть, злість.
Але є одне, з чудових почуттів
Кохання - воно не схоже на біль.

Воно приходить зненацька,
Богом дане на вибір комусь.
Розпалює в душі почуття
Непідвладне людині чомусь.

Відчути кохання дано не усім, на жаль
Багато кому відомі лише страждання й печаль.
Чому воно так, відомо не всім
Відчуває це той, який заслужив.

Чудове, яскраве, справжнє кохання
Приносить людині радість та щастя.
На крилах підносить до самих небес,
Надихає творити багато чудес.

З цим почуттям не порівняти нічого
Воно особливе, та незрівнянне
Щастя здобудеш відчувши його
Твоє серце буде коханням щасливе!

КАВА

Каву вранці пити,
Здоров"ю своєму ти можеш навредити.
Але ж як можна,
Напій цей не любити?

Випивши з просоння,
Цілу чашку кави
Зразу ти пізнаєш
Який розмір має, на подвір"ї ганок.

Будеш бігати, стрибати
Сумку на роботу собирати.
Тільки до дверей торкнешся ти,
Зрозумієш, без кави не дійти.

Знову вип"єш чашку кави
По будинку поблукаєш
На роботу йти
Ти вже не бажаєш.

Але що робити?
На роботу же потрібно,
Хоч не хоч ходити
Бо інакше каву, нізащо купити!

ХАТИНКА

Десь далеко в шумнім лісі
В хатиночці зайчик проживав.
Він собі хмизку, духм"яної травички
В лісах, полях тихенько назбирав.

Не так і довго будиночок той майстрував.
З хмизку надійно стіни змайстрував,
З травички зробив він дах
Щоб не зазирав туди ніякий птах.

Щоб дощик з снігом не змочив його,
Ніякий хижий звір не з"їв маленького.
Надійний, теплий він зробив
Зайчиху потім в нього запросив.

Жили собі в мирі та любові
Запаси на довгі холоди заготовляли.
Зайчаток аж трьох вони вже мали
В затишку й теплі вони зростали.

Вони маленькі, та ще дурненькі
Не бачили горя та біди.
Не розуміють чому інші звірі,
Так бояться холодної зими!







ПРИ НАДІЇ

При надії колись, давно я була
Так мріяла мамою стати я.
Так хотіла рученяточки цілувати,
До серця тільце малесеньке пригортати.

Хотілось вечорами колискову співати,
Колиску повільно під пісню гойдати.
Гладити ніжно, з тремтінням в руках
На рученьки брати з душею на розпах.

Але я не змогла потримати в руках
Все вийшло зовсім не так.
Не судилося тоді мамою стати,
Бог вирішив абсолютно не так.

Душа кричала, плакала, молила
Подарувати дитя у Бога я просила.
І диво сталося через роки
Мамою стати знову я змогла!

Бог подарував мені доньку та сина
Як це, мамою стати я зрозуміла.
Ці почуття словами не описати
Просто потрібно мамою стати!

Я ручки ніжно їм цілувала,
В колисці повільно так колихала.
Пісеньки повільно для них я співала.
До серця рідненьких собі пригортала.

Споглядала як вони підростали
Як перші крочки свої повільно ступали.
Я зрозуміла, що більшої мрії нема
Як кожна жінка стати мамою змогла!




ГОРЯТЬ СВІЧКИ

Горять свічки в кімнаті на столі
Як ті зірочки, в нічній пітьмі.
Від них віє так теплом
Так хороше сидіти за столом.

Навколо огортає темнота
Дві душі закохані, вірять у дива.
Тихенько повільно музика звучить
Романтику навіює в цю мить.

Горять свічки, горить кохання
В каміні розведене багаття...
Так затишно сидіти коло нього
З коханим розмовляти ні про кого.

А за вікном зима лютує,
Мороз на вікнах красу малює.
Вітер у вікна сильно торохтить
Хоче порушити романтичну мить.

Горять свічки, хоч вітер віє
Продовжує багаття у каміна гріть.
Душа і серце у закоханих радіє
Ніхто, ніколи не забере у них цю мить!


ІНІЙ

Прокинулася я рано вранці
Відкрила штори на веранді...
А там така краса!
Іній покрив дерева
Від початку до кінця.
І так повільно він тепер зліта
Немов сніжинками маленькими
До землі собі спада.
Дерева так ошатно вбрані
Здається, одне одному промовляє
В кого найкраще з них вбрання.
Вітерець їх ніжно обіймає,
Як мовбито пилинки
З кожного деревця здуває.
Але на жаль, така краса
Спостерігається до поки є зима!


РІКА

Тече ріка, шумить
Зсхилів та долин її несе.
Течія її швидка, дзюрчить
Любуюсь нею я в цю мить.

Вона обтікає береги
Деревам коріння омива.
Несеться через гори та ліси
Вона немов жива.

Вона нам дарує
Ковток свіжого повітря.
Влітку тіло освіжає
Коли сонце припікає.

Так і хочеться скупатись
Життєдайної силоньки набратись.
Доторкнутись до самого дна,
І повірити, що вона таки жива!